Архив

Ехали козаки по ночному шляху,
Догоняли курень, запорожский стан.
И сказал Тарасу, заломив папаху,
Друг его и давний побратим Степан:
"Притомились кони, заночуем, друже.
То не звезды светят, светят огоньки.
Может, это шинок, далеко не дуже,
Прямо за пригорком, прямо у реки".

Старая шинкарка налила горилки,
Накормила хлопцев, уложила спать.
Вдруг Степан услышал пение сопилки -
Песенку, что в детстве пела ему мать.
Он тотчас проснулся, видит - держат свечи
Над его постелью девять стариков.
И промолвил первый: "Слушай, человече,
Я тебе открою - кто же ты таков.

Был рожден евреем, да пришли козаки,
Всех поубивали, все дотла сожгли.
А тебя крестили кляты гайдамаки,
Бросили в подводу, в курень увезли.
Рабби Элиягу я когда-то звался.
Здешним был раввином - да в недобрый час.
Ждал, что ты вернешься, и теперь дождался.
Будешь ты отныне тоже среди нас".

И еще промолвил рабби Элиягу,
Испугал Степана свет его очей:
"Пил ты не горилку, не вино, не брагу,
Слезы пил, козаче, - слезы горячей!
А за побратима ты, козак, не бойся.
Мы его не звали, пусть себе живет.
За судьбу Тараса ты не беспокойся:
Он рожден козаком и к живым уйдет.

Он уйдет отсюда, мы его не тронем.
А тебе отныне с нами тут лежать.
Мы споем не кадиш, мы тебе напомним
Песню, что когда-то пела тебе мать".
А Тарас наутро пробудился рано.
Кликнул побратима - тишина в ответ.
Видит: шинка нету, нету и Степана,
Только с неба льется серебристый свет,

Да сердитый ветер по деревьям свищет,
Огляделся хлопец - неприютный край:
Он сидит на камне посреди кладбища.
Ветер не стихает да вороний грай…
И откуда взялись у Тараса силы?
А из-за пригорка конь гнедой бежит.
А вокруг казака старые могилы -
На одной папаха черная лежит…

Вариант на украинском языке:

Поверення до Явориць

Їхали козаки по нічному шляху,
Доганяли курінь, запорізький стан.
І сказав Тарасу, й заламав папаху,
Друг його і давній побратим Степан:
"Важко стало коням, зупинимось, друже.
Там не зірки сяють, світять вогники.
Там шинок, гадаю, далеко не дуже,
Через той пагорок, біля тій ріки".

А стара шинкарка налила горілки,
Ще й нагодувала, й спати поклала.
А вночі Степану змарилась сопилка -
Як колись в дитинстві матінко співа.
Прокинувсь Степан – та й бачить: зі свічами
Над його постіллю старих дев'ятьох.
І промовив перший, і блиснув очами:
"Я тобі відкрию, що зробив нам Бог.

Народивсь євреєм ти, – прийшли козаки
Та усіх убили, все спалили вщент.
А тебе хрестили тії гайдамаки,
Кинули до возу, під нічний ламент.
Рабі Еліягу тут колись я звався.
Був собі рабином – та в недобрий час.
Я чекав, Степане, от же й дочекався.
Відтепер ти, хлопче, знову проміж нас".

Ще тоді промовив рабі Еліягу,
Налякав Степана тих очей вогонь
"Пив ти не горілку, не вино, не брагу,
Сльози, що зібрала мати у долонь!"
А Тараса тиша пробудила рано.
Кликнув побратима – тиша у відповідь.
А шинку немає, і нема Степана,
Тільки з неба наче голос в один мить...

Ще й сердитий вітер у тополях грає.
Оглянувся хлопець – непривітний край:
А навколо – цвинтар, й нікого немає.
Вітер не стихає – та вороняч грай...
Відкіля взялися у Тараса сили?
А через пагорок кінь гнідий біжить...
Навколо козака все старі могили –
Ще й папаха чорна на одній лежить...